Точна копія ікони Божої Матері “Тиврівська”
Повернення Тивровськой святині.
28 травня список знаменитої Тиврівської Ченстоховської чудотворної ікони урочисто перенесений в Тиврів.
Тиврів – одне з прадавніх поселень Поділля, згадуване ще в знаменитому «Літописі времених літ» святого Нестора Літописця. За довгу історію Тиврова Господь явив тут багато чудес і святинь. Серед них цілюще джерело, що з’явилося на місці одного з древніх храмів, чудотворний образ святителя Миколи з православного Тиврівського чоловічого монастиря і інші вшановувані ікони.
Найбільш шанованою в народі була Тиврівська Ченстоховська ікона Божої Матері. Популярність чудотворного образу була настільки велика, що історію його досліджували подільські священики-краєзнавці. Результатом цих праць стала публікація статей в Подільських Єпархіальних відомостях, присвячених шануванню древнього образу.
Найдетальніший опис появи чудотворного образу в Україні ми знаходимо в статті Подільських єпархіальних відомостей за 1873 рік.
«Икона сия, как видно из акта комиссии, бывшей 15 ноября 1742 года под председательством епископа Луцкого и Брест-Литовского, привезена из м. Ченстохова (в царстве Польском). Михаил Калитинский, хорунжий Брацлавский, помещик Тыврова, со своею женою 8 сентября 1739 года приехал, в день Рождества Богородицы, в м.Ченстохово поклониться иконе Божией Матери, по преданию написанной св. евангелистом Лукою, во время земной жизни Её…
Во время богослужения в храме Калитинский увидел около себя убогую девушку, с иконой Богоматери, стоящую и просящую купить эту икону, говоря, что как ему самому, так и его дому икона эта необходима. Калитинский купил эту икону, но с условием, чтобы она была приложена к чудотворной иконе, называемой Ченстоховскою».
Після повернення на батьківщину, Калітінський поставив придбаний образ в своїй їдальні, в п’ятницю 9 травня 1740 року – в день, коли Православна Церква святкує перенесення мощів свт. Миколи з Мір Лікийських в Бар-град. Цього ж дня до нього приїхав житель міста Немірова Іван Мікуленко зі своїми підмайстрами і євреєм-кравцем. На інший день після свята в будинку Калітінських сталася дивна подія.
«Еврей, который праздновал субботу, начал читать Библию за столом. Вдруг нашел на него непонятный страх. Он стал осматриваться то на одну, то на другую сторону и, поднявши глаза к иконе Богоматери, увидел большое сияние, исходящее от Ее лица. Он в страхе начал кричать: «Микуленко! Микуленко! Смотри, этот образ изменяет свой вид». Посмотревши на икону Божией Матери, Микуленко тоже увидел сияние, исходящее от иконы. То же самое видел священник, который приготовлялся служить Литургию в домовой каплице полковника украинских войск помещика Калитинскаго, затем донесено было самому помещику, весь двор удостоился быть свидетелем этого явления. Калитинский тотчас велел перенести икону из зала в каплицу, где совершена была Литургия. По окончанию Литургии к Калитинскому был приглашен священник Никольской церкви Гавриил Вороненко, и, вместе с бывшим у него духовенством, прихожанами и с церковною процессиею, икона Богоматери торжественно была перенесена из каплицы Калиновского в приходскую церковь м. Тыврова и поставлена в алтаре на горнем месте».
З середини XVIII століття щорік в день Святого Духу стікався народ з Подільської, Волинської і Київської губерній для поклоніння Тиврівському чудотворному образу. На честь ікони складалися народні пісні, де в поетичній формі переказувалася історія дива. «Набожні» співи були вельми популярні серед селян, деякі з них публікувалися в Почаєвській збірці «Богогласник» 1825 років.
У одній з пісень розповідається про дивні зцілення, що відбувалися по молитвах перед Тиврівським образом:
«І там, у вівтарі, стоїть на горнім місці Ікона Пресвятої Діви у святого Миколи в хаті.
І там багато і різні чудеса показала – темних, кульгавих і різних хворих зціляла».
Не менше цікава і згадка в співах про звернення в Православ’я іновірців, що стали свідками чудес, явлених образом:
«А жиди-кравці, бачивши сіяння, стали кричати,
З дружинами, дітьми хрещення вимагати».
Тиврівська чудотворна ікона постійно знаходилася в Миколаївській церкві, але в 1920-х роках комсомольцями-активістами цей храм був спалений. У вогні загинула і древня святиня містечка Тиврова.
28 травня 2007 року, в день Святого Духу, по благословінню Високопреосвященнійшого Іонафана, архієпископа Тульчинського і Брацлавського, список знаменитої Тивровської Ченстоховської чудотворної ікони Хресним ходом був урочисто перенесений в місто Тиврів.
Хресний хід почався від собору Святителя Миколи міста Гнівань, де перед святим образом була відслужена Божественна літургія. З Гнівані Хресний хід, очолюваний священиками єпархій Тульчинськой і Вінницької, попрямував в місто Тиврів. Ікона була перенесена на місце свого постійного перебування – в храм Архістратига Михаїла, де перед нею був здійснений подячний молебень.
Радісно, що шанування древньої святині не кануло у минуле, радісно, що тепер і ми з вами, як і наші благочестиві предки, можемо здійснювати паломництво в Тиврів і молитися перед іконою Тиврівськоі Божої Матері.
Ростислав Моцпан
P.S
Як видно з публікації, і історичних джерел Подільських єпархіальних відомостей за 1873 рік, історія ікони декілька сильно відрізняється від версії історії опублікованої на сайті тиврівської католицької Конгрегації Місіонерів облаті Непорочної Марії (ОМІ) при костелі Архістратига Михайла. Приводжу витримки з однакової статті цього і інших подібних сайтів того, якою бачать цю історію католицькі “просвітителі” затурканої православної України.
Історія тиврівського костелу починається ще з 1569 року згадками про дерев’яний римсько-католицький костел, спалений козаками за часів Хмельниччини.
На його місці у 1742 році (за іншими даними, 1752р.,) тодішній власник Тиврова Міхал Ян Калетинський (1672-1756) побудував новий костел, пожертвувавши на будівництво, крім матеріалу, ще й 50 000 злотих.
В 1739 році Калетинський, будучи в Ченстохові, випадково купив у однієї бідної жінки копію ікони Матері Божої Ченстоховської. І привізши її додому, поставив у своїй столовій.
В наступному році (1740) у володіння Калетинського прибули художник Іван Никуленко і портний єврей, для своїх робіт вони розмістились в столовій, де була ікона. Під час роботи вони несподівано помітили, що із ікони виходить незвичайне сяйво. Це сяяння потім бачив і сам поміщик, а крім того і місцевий священик та інші. І після перевірки спеціальною комісією під головуванням луцького єпископа у 1742 р. її визнано чудотворною. Історики та краєзнавці вважають, що саме тому Михайло Калетинський почав у 1742 р. будувати костел.
Я дозволю собі скоротити текст, опускаючи властиву стилю патетику, залишивши головне.Ті, хто бажає самі можуть знайти без зусиль цю статтю повністю в інтернеті.
У 1863 році до Тиврівського костелу належало 1564 парафіян, 1901 року – було вже 2248 віруючих.
Щодо зовнішнього вигляду костелу, то зберігся малюнок Наполеона Орди близько 1871 року, який зображує костел з палацом з боку ріки Південний Буг. На сторінках журналу «Исторический вестник» 1912 року писалося: «Коли в”їджаєш у містечко, насамперед в очі впадає висока гостра дзвіниця костелу, який царює над усіма іншими будівлями і дивиться з висоти своєї величі на скромну православну церкву, нестильну, маленьку. І тоді як православна церква мовчить, костел у визначений час нагадує про себе тоненьким передзвоном».
Знову пропускаю текст з архітектурним описом костелу.
Та найбільшою цінністю була чудотворна ікона Матері Божої, оздоблена дорогоцінним камінням та численними коштовностями, кожна з яких дарувалася як знак подяки за зцілення. Видатний українсько-польський історик Антоній Йосип Ролле писав, що в літургійний спомин Ченстоховської ікони Матері Божої у м. Тиврів сходиться із різних міст багато паломників. Вони приходять із Подільської, Волинської, Київської та інших губерній, бо ікона мала здатність зцілювати навіть важкохворих та калік. Чудова та обставина, що в честь цієї ікони складено народом кілька пісень та молитов.
Ось так ось! З історії абсолютно пропав той факт, що чудотворна ікона постійно знаходилася в ПРАВОСЛАВНОМУ ХРАМІ. Але з тексту можна зрозуміти, що це саме до них, до католиків, а не до православних “в літургійний спомин Ченстоховської ікони Матері Божої у м. Тиврів сходиться із різних міст багато паломників. Вони приходять із Подільської, Волинської, Київської та інших губерній”. А сам пан Калітінський виявився не православним полковником Українського війська, а мало не правовірним католиком!
Ще один приклад, як католики, використовуючи славу православної святині, прагнуть заманити в свою віру духовно не просвітлених тиврівчан. В основному, як завжди,ставка робиться на молодь і не безрезультатно. Відомості про те, що ікона “Тиврівська” пропала у вогні пожежі не є абсолютно достовірними. Старожили стверджують, що під час пожежі з храму люди виносили начиння. Невже найкоштовніше, що було в храмі – чудотворні ікони “Тиврівська” і св. Миколи, антимінс, залишили горіти, виносячи столи і стільці? Отже питання – куди поділися ікони до цих пір залишається без відповіді. І, здається, самих тиврівчан це питання мало хвилює.
Leave a comment