Різдво Христове

Різдво Христове

 

Після повернення Свого в Назарет Діва Марія продовжувала жити у роздумах про Бога самоті і безмовності, не повідомляючи навіть обручнику Своєму Йосипу про чудові одкровення, сприйняті Нею від Ангела. Але сам Ангел Господній явився уві сні Йосипу і, сказавши, що у Марії народиться Син, додав: «І наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він врятує людей Своїх від гріхів їх. А все це сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить : це, Діва народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануил, що означає: з нами Бог». (Мф. 1, 21-23. Ис. 7, 14).

 

Незабаром і послідувало виконання богодухновенных слів «старозавітного євангеліста». Про це всесвітнє радісне свято, початок і основу інших святійших свят, так оповідають євангелісти Лука і Матвій : «В ті дні вийшло від кесаря Августа веління зробити перепис по усій землі. І пішли усі записуватися, кожен у своє місто. Пішов також і Йосип з Галилеи, з міста Назарета, що в Іудеї, в місто Давидове, що називається Віфлеєм, тому що він був з дому і роду Давидова, записатися з Марією, обрученою йому дружиною».

Коли ж вони були там, настав час народитися Христу.

«І народила Марія Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, тому що не було їм місця в гостинному домі. У тій країні були на полі пастухи, які несли нічну варту біля стада свого. Раптом з’явився їм Ангел Господній, і Слава Господня осяяла їх; і убоялися страхом великим. І сказав їм Ангел: не бійтеся; я сповіщаю вам велику радість, яка буде усім людям : бо нині народився вам в місті Давидівим Спаситель, Який є Христос Господь; і ось вам знак: ви знайдете Немовля в пеленах, що лежить в яслах.

 

І несподівано явилося з Ангелом численне воїнство небесне, що славить Бога і волає : слава в горішніх Богові, і на землі світ, в людях благовоління!

 

Коли Ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо у Віфлеєм і подивимося, що там сталося, про що сповістив нам Господь.

 

І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію і Йосипа, і Немовлятко, що лежить в яслах. Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це. І усі ті, що чули дивувалися тому, що розповідали їм пастухи.

А Марія зберігала усі слова ці, складаючи в серці Своєму.

І повернулися пастухи, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули і бачили, як їм сказано було». (Лк. 2, 1-20)

 

А так, як  сприйняли усією душею і, сповнені думками про «благовоління в людях» Зійшовшого з неба, Якого вони тільки що були покликаними очевидцями, вони поспішили засвідчити і іншим бачене і чуте ними і, таким чином, зробилися першими провісниками «благої звістки» світу, і від них уперше була сприйнята віра в Немовля- Бога, що прийшов врятувати рід людський.

 

История Рождения Иисуса Христа

Господь наш Иисус Христос, Спаситель мира, родился от Пресвятой Девы Марии в царствование императора Августа (Октавия) в городе Вифлееме. Август повелел сделать всенародную перепись во всей своей империи, к которой относилась тогда и Палестина. У евреев был обычай вести народные переписи по коленам, племенам и родам, всякое колено и род имели свои определенные города и праотеческие места, потому Преблагословенная Дева и праведный Иосиф, как происходившие от рода Давидова, должны были идти в Вифлеем (город Давида), чтобы внести и свои имена в список подданных кесаря.

В Вифлееме они не нашли уже ни одного свободного места в городских гостиницах. В известняковой пещере, предназначенной для стойла, среди сена и соломы, разбросанных для корма и подстилки скоту, далеко от постоянного местожительства, среди чужих людей, в холодную зимнюю ночь, в обстановке, лишенной не только земного величия, но даже обыкновенного удобства – родился Богочеловек, Спаситель мира. «Таинство странное вижду и преславное, – с удивлением воспевает Святая Церковь, – Небо – вертеп; Престол Херувимский – Деву; ясли – вместилище, в них же возлеже невместимый Христос Бог» (ирмос 9-й песни канона). Безболезненно родившая Богомладенца Пресвятая Дева, Сама, без посторонней помощи, «повит Его и положи в яслех» (Лк. 2).

Но среди полночной тишины, когда всё человечество объято было глубочайшим греховным сном, весть о Рождестве Спасителя мира услышали пастухи, бывшие на ночной страже у своего стада. Им предстал Ангел Господень и сказал: «Не бойтеся: се бо благовествую вам радость велию, яже будет всем людем, яко родися вам днесь Спаситель, Иже есть Христос Господь, во граде Давидове», и смиренные пастыри первые удостоились поклониться ради спасения людей Снисшедшему до «рабия зрака». Кроме ангельского благовестия вифлеемским пастырям, Рождество Христово чудесною звездою возвещено было волхвам «звездословцам», и в лице восточных мудрецов весь языческий мир, незримо для него самого – преклонил свои колена пред истинным Спасителем мира, Богочеловеком. Войдя в храмину, где был Младенец, волхвы – «падше поклонишася Ему, и отверзше сокровища своя, принссоша Ему дары: злато и ливан и смирну» (Мф. 2, 11).

В воспоминание Рождества во плоти Господа нашего Иисуса Христа установлен Церковью праздник. Начало его относится ко временам Апостолов. В Апостольских Постановлениях говорится: «Храните, братия, дни праздничные, и во-первых день Рождества Христова, которое да празднуется вами в 25 день десятаго месяца» (от марта). Там же, в другом месте сказано: «День Рождества Христова да празднуют, в оньже нечаемая благодать дана человекам рождением Божия Слова из Марии Девы на спасение миру». Во II столетии на день Рождества Христова 25 декабря указывает святитель Климент Александрийский. В III веке о празднике Рождества Христова, как о бывшем прежде, упоминает святой Ипполит Римский, назначая чтение Евангелия в этот день из 1 главы от Матфея. Известно, что во время гонения христиан Максимианом, в 302 году, никомидийские христиане в самый праздник Рождества Христова сожжены были в храме в числе 20000. В том же веке, когда Церковь после гонения получила свободу вероисповедания и сделалась господствующей в Римской империи, праздник Рождества Христова находим во всей Вселенской Церкви, как можно видеть это из поучений святого Ефрема Сирина, святителей Василия Великого, Григория Богослова, святителя Григория Нисского, святителей Амвросия, Иоанна Златоуста и других отцов Церкви IV века на праздник Рождества Христова. Святитель Иоанн Златоуст в слове своем, которое он говорил в 385 году, называет праздник Рождества Христова древним и очень древним. В том же веке на месте пещеры Вифлеемской, прославленной рождением Иисуса Христа, равноапостольная царица Елена соорудила храм, о великолепии которого много старался державный ее сын. В кодексе Феодосия, изданном в 438 году, и Юстиниана – в 535, излагается закон о всеобщем праздновании дня Рождества Христова. В этом смысле, вероятно, Никифор Каллист, писатель XIV века, в своей истории говорит, что император Юстиниан в VI веке установил праздновать Рождество Христово по всей земле. В V веке Анатолий, патриарх Константинопольский, в VII – Софроний и Андрей Иерусалимские, в VIII – святые Иоанн Дамаскин, Косма Маиумский и Герман, Патриарх Цареградский, в IX – преподобная Кассия и другие, которых имена неизвестны, написали для праздника Рождества Христова многие священные песнопения, употребляемые ныне Церковью для прославления светло празднуемого события.

Впрочем, в первые три века, когда гонения стесняли свободу христианского Богослужения, в некоторых местах Востока – Церквах Иерусалимской. Антиохийской, Александрийской и Кипрской – праздник Рождества Христова соединялся с праздником Крещения 6 января, под общим именем Богоявления. Причиной этого, вероятно, было мнение, что Христос крестился в день Своего рождения, как можно заключать об этом из слов святителя Иоанна Златоуста, который в одной из бесед своих в Рождество Христово говорит: «не тот день, в который родился Христос, называется Богоявлением, но тот, в который Он крестился». К такому мнению могли подать повод слова евангелиста Луки, который, говоря о крещении Иисуса Христа, свидетельствует, что тогда «бе Иисус лет яко тридесять» ( Лк. 3, 23). Празднование Рождества Христова вместе с Богоявлением в некоторых Церквах восточных продолжалось до конца IV века, в иных – до V или даже до VI века. Памятником древнего соединения праздников Рождества Христова и Богоявления доныне в Православной Церкви служит совершенное сходство в отправлении этих праздников. Тому и другому предшествует сочельник, с одинаковым народным преданием, что в сочельники должно поститься до звезды. Чин Богослужения в навечерия обоих праздников и в самые праздники совершенно одинаков.

День Рождества Христова издревле причислен Церковью к великим двунадесятым праздникам, согласно с Божественным свидетельством Евангелия, изображающего празднуемое событие величайшим, всерадостнеишим и чудесным. «Се благовествую вам, – сказал Ангел вифлеемским пастырям, – радость велию, яже будет всем людем. Яко родися вам Спас, Иже есть Христос Господь, во граде Давидове. И се вам знамение: обрящете Младенца повита, лежаща в яслех. Тогда же внезапу бысть со Ангелом множество вой небесных, хвалящих Бога и глаголющих: слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение. Вси слышавший дивишася о глаголанных от пастырей о рождшемся Спасителе, и сами пастыри возвратишася, славяще и хваляще Бога о всех, яже слышаша и видеша» (Лк. 2, 10 – 20). Так Рождество Христово, как событие высочайшее и чрезвычайное, сопровождалось дивной вестью пастырям и волхвам о всемирной радости для всех людей, «яко родися Спас», Ангельским славословием родившемуся Спасу, поклонением Ему пастырей и волхвов,. благоговейным удивлением многих, слышавших слова пастырей о родившемся Отрочати, славою и хвалою Его от пастырей.

Согласно с Божественным свидетельством Евангелия, отцы Церкви в своих Богомудрых писаниях изображают праздник Рождества Христова величайшим, всемирным и радостнейшим, который служит началом и основанием для прочих праздников.

6 січня православні християни відзначають Надвечір`я Різдва Христового, або Різдвяний святвечір. Це останній день Різдвяного посту і напередодні Різдва Христового. Передріздвяний день називають Святвечором. В цей день статутом православної церкви вказується постити до першої зірки, що пов`язано з появою Віфлеємської зірки, що колись сповістила про народження Христа. У Святвечір по закінченні Літургії і на вечірній службі в центр храму виносять свічку, і священики співають перед нею тропар Різдву Христовому.

У дома в цей день готовили сочиво (пшеничні зерна, розмочені соком з насіння).  Сочивом було прийнято пригощатися напередодні Різдва після появи першої зірки.

Різдвяна всеношна (вечірня служба) триває приблизно три години. Потім служать Літургію, а після богослужіння настає святкування Різдва. Люди вітають один одного словами «з Різдвом Христовим» або «з святом». Якщо Святвечір випадає на суботу або неділю, то святкову всеношну служать у п`ятницю. У сам Святвечір служиться Літургія Іоанна Златоуста, а на Різдво в цьому випадку здійснюється літургія Василя Великого.

Згідно з церковним статутом, Типікону, пост потрібно утримувати до кінця вечірні. Ті, хто причащається на нічний Літургії, за церковною традицією повинні утриматися від прийому їжі не менше шести годин до причастя. У Святвечір прийнято утримуватися від їжі до появи першої зірки. Звичай постити «до першої зірки» пов`язаний з переказом про появу Віфлеємської зірки, що сповістила про народження Христа. Згідно з Євангелієм від Матвія, зірка сповістила волхвів про народження царя Юдейського. Зірка ознаменувала Різдво Ісуса, її прийнято називати «зіркою Різдва» і Віфлеємською — за місцем Його народження.

Згідно традиції, у Святвечір вся сім`я постилася, і тільки з першою зіркою всі сідали за стіл, на якому серед інших пісних страв повинні обов`язково бути кутя, а також узвар або кисіль; в заможних сім`ях стіл прикрашав і фігурний мармелад. У деяких регіонах існує традиція випікати до свята фігурки тварин. З вечора, ближче до півночі, починалося колядування з піснями і колядками.

Різдвяний вертеп (первісне значення — печера, потаємне місце) — це подання сцени Різдва Христового засобами різних мистецтв (скульптура, театр та ін.) У Російській Імперії, особливо на території Польщі, України, Білорусії, був поширений «вертепний театр» — народний ляльковий театр, який представляє різдвяні сцени, іноді також за участю людей-акторів.

Вертепом в такому театрі називали особливий ящик, в якому показували лялькову виставу. Усередині ящика зазвичай була двоярусна сцена: у верхній частині показували поклоніння новонародженому немовляті Ісусу, в нижньому — епізоди з Іродом, після смерті якого слідувала побутова частина вистави.

Головна декорація будь-якого (великого чи малого, зі скульптурами або акторами) вертепу — ясла з немовлям Ісусом, а головні персонажі — праведний Йосип з довгою бородою, свята Діва Марія і цар Ірод. Крім того, у вертепі можуть бути присутніми волхви, ангели, пастухи з вівцями і різні тварини (наприклад, віл і осел, які, за переказами, зігрівали Ісуса своїм диханням).

Оставить комментарий